Юридичний Журнал № 4/2005

Важлива роль та значення міжнародного комерційного арбітражу в системі міжнародних економічних зв’язків вже давно визнана міжнародною спільнотою. Адже міжнародні комерційні третейські суди (арбітражі) є ефективним та надійним засобом вирішення спорів, що виникають у процесі міжнародної торгівлі. Швидке та справедливе вирішення арбітражними судами таких спорів сприяє розширенню та полегшенню торговельного та економічного співробітництва. В багатьох країнах світу протягом останніх десятиліть саме міжнародний комерційний арбітраж став основним засобом вирішення спорів та суперечок у процесі здійснення зовнішньоекономічної діяльності, а постійно діючі міжнародні арбітражні суди набули авторитету та визнання.
Основою арбітражного порядку вирішення спорів є угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли чи можуть виникнути між ними у зв’язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, мають вони договірний характер чи ні (арбітражна угода). Саме таке визначення арбітражної угоди міститься в ч. 1 ст. 7 Типового закону ЮНСІТРАЛ про міжнародний комерційний арбітраж («Типовий закон ЮНСІТРАЛ»), на основі якого розроблені національні закони про міжнародний комерційний арбітраж багатьох країн світу, в тому числі й України. Відповідно до частини другої цієї самої статті арбітражна угода укладається в письмовій формі. При цьому угода вважається укладеною в письмовій формі, якщо вона міститься в документі, підписаному сторонами, або укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням інших засобів електрозв’язку, що забезпечують фіксацію такої угоди, або шляхом обміну позовною заявою та відзивом на позов, в яких одна з сторін стверджує наявність угоди, а інша проти цього не заперечує. Посилання в угоді на документ, що містить арбітражне застереження, є арбітражною угодою за умови, що угода укладена в письмовій формі і це посилання є таким, що робить згадане застереження частиною угоди.

Значення арбітражної угоди для всього інституту міжнародного комерційного арбітражу важко переоцінити. Крім того, що саме на ній базується компетенція арбітражного суду вирішувати певний спір, від її дійсності, чинності та можливості виконання також залежить подальша доля винесеного арбітражним судом рішення, зокрема, ступінь вірогідності його виконання.

Однією з обов’язкових умов арбітражної угоди між сторонами, які прагнуть передати спір на вирішення до інституційного арбітражу, є узгодження компетентного арбітражного суду.

На жаль, досить часто в арбітражній практиці трапляються випадки, коли сторони невірно вказують в арбітражній угоді найменування обраного ними арбітражного суду, або зовсім його не називають, хоча й мають на увазі саме інституційний, а не разовий (ad hoc) арбітраж. У такому разі в арбітражного суду, до якого звертається одна з сторін для вирішення спору, неодмінно виникає питання щодо своєї компетенції вирішувати даний спір.

Звичайно, проблем не виникає, якщо в такій ситуації обидві сторони погоджуються уточнити назву арбітражного суду або іншим чином погоджують компетенцію арбітражного суду вирішувати їхній спір.

Однак найчастіше, коли спір вже виник, сторонам важко домовитись, і відповідач намагається скористатися ситуацією аби уникнути арбітражного провадження. Більше того, навіть у разі звернення позивачем до державного суду для вирішення цього спору, може виникнути багато проблем. Адже згідно з ч. 1 ст. 8 Типового закону ЮНСІТРАЛ, суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, має на прохання будь-якої із сторін припинити провадження у справі та направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконаною. Аналогічна норма міститься у ч. 3 ст. 2 Нью-Йоркської конвенції 1958 р. про визнання та приведення у виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йоркська конвенція), стороною якої є 135 країн світу.

Такий дефект арбітражної угоди, як неправильне найменування арбітражного суду, впливає саме на можливість (або неможливість) виконання арбітражної угоди. На практиці під арбітражною угодою, що не може бути виконана, розуміють надто нечітке, туманне формулювання, яке не дозволяє встановити істинні наміри сторін щодо арбітражного механізму вирішення спору. Як приклад можна навести прецедент, який мав місце на території РФ, коли державний суд визнав такою, що не може бути виконана, арбітражну угоду, відповідно до якої всі спори мали розглядатися в «паризькому інституті». Оскільки ані самі сторони у цій справі, ані державний суд не змогли зрозуміти, який інституційний арбітраж мається на увазі, спір був розглянутий державним судом по суті.

У разі, коли одна із сторін спору наполягає саме на арбітражному розгляді справи, на неї лягає тягар доведення того, який саме арбітражний суд мали на увазі сторони, укладаючи арбітражну угоду, і відповідно, що тільки цей арбітражний суд має компетенцію вирішувати даний спір.

При цьому питання щодо компетенції арбітражного суду може виникнути на таких стадіях, як:

 

Регламенти більшості арбітражних судів передбачають, що для порушення арбітражного провадження позивач має надати копію арбітражної угоди або застереження, згідно з яким спір підлягає вирішенню цим арбітражним судом. В деяких Регламентах такій вимозі кореспондується повноваження арбітражного суду в особі свого адміністративного органу відмовити в порушенні провадження у справі, якщо буде встановлено, що цей арбітражний суд не має юрисдикції щодо спору. Природно, що це питання по-різному вирішується різними арбітражними судами. Проте можна умовно розділити їх на дві великі групи. До першої належать арбітражні суди країн Центральної та Східної Європи, адміністративні органи яких в особі Голови суду, Секретаріату чи Президії, як правило, наділені певними повноваженнями у цьому питанні. А до другої групи можна віднести арбітражні суди країн Західної Європи, для яких зазначена особливість не є характерною.
На цій стадії проблема може бути вирішена досить просто. Сторонам може бути запропоновано уточнити назву арбітражного суду. Крім того, як вже зазначалося, законодавство багатьох країн передбачає, що арбітражна угода вважається укладеною, зокрема, шляхом обміну позовною заявою та відзивом на позов, в яких позивач стверджує наявність угоди, а відповідач проти цього не заперечує. Тому можлива ситуація, коли позивач звертається до арбітражного суду, найменування якого відрізняється від зазначеного в арбітражній угоді, і стверджує, що саме цей суд є компетентним вирішувати спір, а відповідач у відзиві проти цього не заперечує.

Але навіть якщо позивач зможе переконати арбітражний суд прийняти справу до розгляду, питання наявності чи відсутності компетенції цього суду може постати під час розгляду справи вже безпосередньо арбітрами. На цій стадії така ситуація може виникнути, якщо одна зі сторін (як правило, відповідач) заперечить проти компетенції цього арбітражного суду вирішувати спір. Більшість арбітражних регламентів містять вимогу, що такі заперечення мають бути висунуті не пізніше подання заперечень по суті спору.

В цьому разі питання компетенції арбітражного суду вирішується згідно з загальноприйнятим принципом Kompetenz-Kompetenz, закріпленим у законодавстві країн, які прийняли Типовий закон ЮНСІТРАЛ, а також в більшості арбітражних регламентів. Відповідно до цього принципу арбітражний суд може сам вирішити питання своєї компетенції (ст. 16(1)(1) Типового закону ЮНСІТРАЛ)).

Арбітражна практика у цьому питанні є досить різноманітною. Як правило, проводиться різниця між неправильно названим арбітражним судом і не існуючим арбітражним судом. У першому випадку арбітражний суд вдається до пошуку волі сторін, тобто намагається з’ясувати, чи мали на увазі сторони саме цей арбітражний суд, укладаючи арбітражну угоду. З цією метою арбітражний суд застосовує тлумачення арбітражної угоди. Якщо в результаті тлумачення можна встановити з великим ступенем впевненості, який саме інституційний арбітраж мали на увазі сторони арбітражної угоди, такі арбітражні угоди вважаються дійсними і такими, що можуть бути виконані, незважаючи на їх дефекти. Як приклад можна навести справу, яка розглядалася в одному з окружних судів США. В ній суд дійшов висновку, що можна чітко встановити, що сторони, вказуючи в арбітражній угоді не існуючу «Японську арбітражну асоціацію», з декількох арбітражних судів мали на увазі саме «Японську комерційну арбітражну асоціацію».

У процесі тлумачення арбітражної угоди суд може використовувати деякі принципи, правила, доктрини, які широко застосовуються в міжнародному комерційному обороті.

Так, наприклад, у процесі тлумачення арбітражної угоди, в арбітражній практиці широко застосовується доктрина “effet utile”. Згідно з цією доктриною, арбітражні угоди, які є не зовсім зрозумілими, мають тлумачитись таким чином, щоб надати їм адекватне значення, замість того, щоб визнавати їх недійсними або такими, що не можуть бути виконані.

Для тлумачення арбітражним судом арбітражної угоди може мати значення, з ініціативи якої сторони в текст арбітражної угоди було включено саме таке найменування арбітражного суду. Адже в міжнародній арбітражній практиці в процесі тлумачення міжнародних комерційних договорів (а арбітражна угода є видом таких договорів) широко використовується правило contra proferentem. Це правило закріплене також у Принципах міжнародних комерційних договорів УНІДРУА, які є кодифікацією правових принципів і норм, характерних для більшості національних правових систем. Відповідно до ст. 4.6 цих Принципів, якщо умови договору, висунуті однією стороною, є неясними, то перевага надається тлумаченню, яке протилежне інтересам цієї сторони.

Якщо арбітраж все таки дійде висновку про наявність у нього компетенції вирішувати спір, попри такий дефект арбітражної угоди як неправильне найменування арбітражного суду, він приймає з цього питання постанову. Така постанова може бути або як з питання попереднього характеру, або в рішенні щодо суті спору. У першому випадку будь-яка сторона може протягом 30 днів після отримання повідомлення про цю постанову просити компетентний державний суд прийняти рішення з цього питання (ч. 3 ст. 16 Типового закону ЮНСІТРАЛ). У другому випадку будь-яка сторона може клопотати про скасування винесеного арбітражного рішення в цілому (ст. 34 Типового закону ЮНСІТРАЛ).

Неправильне найменуванням арбітражного суду в арбітражній угоді може спричинити проблеми також і на стадії виконання арбітражного рішення. Як свідчить практика, дефекти арбітражної угоди є основною підставою для відмови в приведенні у виконання арбітражного рішення у відповідності з Нью-Йоркською конвенцією.

Слід зазначити, що не завжди надто лаконічне або незрозуміле посилання на арбітражний орган тягне за собою визнання арбітражної угоди такою, що не може бути виконана. В західних судах склалася досить стійка практика, відповідно до якої визнаються дійсними та такими, що можуть бути виконані навіть надкороткі арбітражні застереження на кшталт: «Арбітраж: якщо буде потрібно – в Нью-Йорку». У таких випадках державні суди інтерпретують не тільки сам текст арбітражного застереження, включений у контракт, але й наміри сторін та звичаї ділового обороту, і роблять це завжди з «проарбітражних» позицій, намагаючись направити сторони в арбітраж. Але, безумовно, такі угоди свідчать про передачу сторонами спору арбітражу ad hoc, оскільки не мають будь-яких підстав для визначення постійно діючого арбітражного інституту.

Однак для запобігання виникнення можливих непорозумінь та сумнівів щодо можливості виконання арбітражної угоди, можна порадити сторонам чітко вказувати найменування того арбітражного органу, якому вони хотіли б передати свої спори, якщо сторонами узгоджується саме інституційний арбітраж. При цьому також найкраще використати типове арбітражне застереження, текст якого різними мовами додається до арбітражного регламенту відповідного арбітражного суду.